Чумакування

Чумацтво — купецький, торговельно-візницький промисел українців на землях Великого Степу від 15ст до середини 19ст.

Чумаки є правонаступниками і продовжувачами купецьких торгових традицій Заходу і Сходу, Європи і Великого Степу, Київської Русі і Монгольської імперії.

Для перевезення товарів чумаки користувалися пароволовими і четвероволовими дерев’яними возами, т. зв. мажами. На пароволову мажу вантажили до 60 пудів солі. Їздили чумаки валками до 100 і більше возів, що їх очолювали виборні отамани.

В Україні було багато чумацьких шляхів, які з’єднували Лівобережжя та Слобожанщину з Запоріжжям і Кримом, Доном й Азовським морем; інші вели з Правобережжя і Лівобережжя до Галичини й Молдавії. Головні шляхи мали назви: Чорний, Царгородський, Бакаїв, Муравський, Харківський.

У 18ст — I половині 19ст чумакування стало одним із найвизначніших позахліборобських занять селян і козаків. У другій половині 18ст — I половині 19ст воно було також основним видом транспорту на Наддніпрянщині. Головним вантажем був хліб, експортований за кордон через Одеський та інші порти Чорного й Азовського морів, далі шкіра, мед, віск; привозили сіль, сушену рибу.

У XVIII столітті чумаки мали монополію на торгівлю сіллю, у 1830-1840 pp. лише на 50-60 %. Тоді привозили щороку 2,5-4 млн пудів солі і 600—900 тисяч пудів риби. Всього чумаки транспортували річно 60-80 млн пудів різних вантажів, у тому числі 25-40 млн пудів хліба. Вони обслуговували ярмарки, доставляли вантажі до Москви та інших міст Росії, Північного Кавказу, Білорусі, Польщі й Молдавії.

Чумакування занепало зі середини XIXст і цілком зникло з розвитком залізничного та водного транспорту. Проте ще у 1880-х pp. нараховували 200 тисяч чумаків.

uk.wikipedia

Поделиться в соцсетях: